У Мельбурні попрощалися з о. Дмитром Сенівим

8 вересня 2026

У вівторок, 8 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, у Катедральному храмі свв. апп. Петра і Павла у Мельбурні відбулася Заупокійна Архиєрейська Божественна Літургія за о. Дмитром Сенівим, який відійшов до вічності 23 серпня 2026 року, на 87-му році життя та 60-му році священничого служіння.

Богослужіння очолив Владика Микола кардинал Бичок, єпарх Мельбурнський, у співслужінні духовенства Мельбурнської єпархії. Разом із родиною о. Дмитра, богопосвяченими особами та вірними напередодні ввечері, 7 вересня, вони молилися Священичий парастас, а наступного дня зібралися на Божественну Літургію, щоб подякувати Богові за дар життя покійного і його багаторічне священниче служіння та провести його в останню земну дорогу.

У своїй проповіді владика Микола звернув увагу на особливий символізм того, що прощання з о. Дмитром відбулося саме у свято Різдва Пресвятої Богородиці, адже набожність до Божої Матері займала особливе місце в його духовному житті та служінні. Згадуючи життєвий шлях покійного священника, кардинал наголосив, що за майже шістдесятьма роками його служіння стоять тисячі людей, для яких він служив Божественну Літургію, проповідував Боже слово, яких хрестив, сповідав, вінчав та проводжав у вічність.

Особливу увагу владика Микола звернув на місце о. Дмитра в історії Української Греко-Католицької Церкви в Австралії. 26 березня 1967 року в Мельбурні владика Іван Прашко рукоположив диякона Дмитра Сеніва на священника, і він став першим українським католицьким священником, висвяченим в Австралії. Упродовж наступних десятиліть о. Дмитро служив у Сіднеї, Канберрі, Квінбіяні, Перті, Аделаїді, Мельбурні та Тасманії, допомагав сестрам Василіянкам, опікувався молоддю та підтримував діяльність СУМу і Пласту.

«Він належав до того покоління священників і мирян, які не отримали тут готової Церкви. Вони її будували. Тому сьогодні, прощаючись з о. Дмитром, ми відчуваємо, що разом із ним наче відходить ціла епоха. Епоха піонерів нашої Церкви в Австралії, які прибули сюди після війни, часто майже без нічого, але привезли із собою найцінніше: віру, любов до своєї Церкви і до України», — сказав кардинал Микола.

Звертаючись до присутніх, владика наголосив, що пам’ять про о. Дмитра та покоління, до якого він належав, має виявлятися у продовженні справи, якій вони присвятили своє життя: «Отець Дмитро свою частину дороги пройшов. Тепер ми є відповідальними за збереження тої спадщини, яку він та інші піонери нашої Церкви в Австралії залишили нам. Берегти цю спадщину — це не лише пам’ятати їхні імена чи розповідати про минуле. Це продовжувати те, заради чого вони жили і служили: берегти віру, плекати нашу Церкву, передавати її наступному поколінню і залишатися зі своїм народом».

На завершення проповіді кардинал Микола пригадав слова самого о. Дмитра про власне життя: «Бог все був з мною». Владика зазначив, що Господь був із ним у дитинстві, у роки війни та біженства, під час навчання, на дорозі до Австралії, у його покликанні та священничому служінні. «І віримо, що о. Дмитро також залишався з Богом до останнього свого подиху».

Після завершення заупокійних богослужінь усі зібралися за спільним обідом у залі Патріарха Йосифа. У теплій родинній атмосфері присутні згадували о. Дмитра, ділилися особистими спогадами про зустрічі з ним, його служіння та роки, присвячені Українській Греко-Католицькій Церкві й українській громаді в Австралії.

Вічная пам’ять о. Дмитрові Сеніву!