Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Василя Мотріченка у п’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
5 вересня 2026
Дорогі во Христі, сьогодні через Святе Писання Господь звертається до кожного із нас і запитує, чи ми, християни, розуміємо важливість цих заповідей любові та наскільки ми втілюємо їх у нашому житті та практикуємо їх? Сьогодні Господь запрошує нас впустити любов до нашого серця, але не тільки впустити, але і виявляти її в нашому житті, творячи добро нашим ближнім і будучи «руками Божими» в сьогоднішні дні.
І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» Він же сказав до нього: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого».
Дорогі во Христі, як ми бачимо зі сторінок Святого Письма, до Ісуса приходили різні люди з різними запитаннями та проханнями, і кожен очікує на допомогу та відповідь, яка би подобалася йому та задовольнила його прохання. Ми бачимо, що чоловік, який запитує в Ісуса про найбільшу заповідь у законі, не очікує на таку відповідь, бо відтепер він є певний і знає, як любити Господа Бога, а особливо як любити свого ближнього. Він, бувши багатим, знатним та розумним, має любити свого ближнього, того, хто є бідним, знедоленим, непомітним, менш вартісним чи поганином. Напевно, не таку відповідь він хотів почути.
Святий Йоан Золотоустий про любов говорить так: «Любити ближніх і робити їм добро треба не тільки тому, що це пряма заповідь, але й тому, що в цій любові і допомозі для добра ближніх полягає наше власне благо. Хто не любить ближнього, той і не любить Христа».
А Свята Церква про любов научає так: «Любов є найбільшим Божим даром людині, який ми отримали у Святому Дусі… Вона має джерело в Богові: це любов Отця, яка об’явлена в Сині та подається нам у Дусі Святому. Хто бере участь у такій любові, той стає здатним у Святому Дусі любити Отця так, як Його любить Син, і може любити ближнього аж до кінця, бо ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Катехизм УГКЦ 844–845).
Отож цей чоловік отримав відповідь, яка стосується людей усіх часів, а водночас і нас, бо ці дві заповіді любові мають у собі сенс співжиття людей на землі. Ці дві заповіді не можуть існувати окремо; вони доповнюють одна одну, бо не можна любити Бога, але не любити ближнього, який є біля нас.
Дорогі во Христі, сьогодні через Святе Писання Господь звертається до кожного із нас і запитує, чи ми, християни, розуміємо важливість цих заповідей любові та наскільки ми втілюємо їх у нашому житті та практикуємо їх? Сьогодні Господь запрошує нас впустити любов до нашого серця, але не тільки впустити, але і виявляти її в нашому житті, творячи добро нашим ближнім і будучи «руками Божими» в сьогоднішні дні.
Один учитель подорожував зі своїм учнем, який мав пильнувати їхнього верблюда. Увечері, коли вони прийшли до заїзду, учень був так стомлений, що забув про свій обов’язок та, засинаючи, в молитві казав так: «Боже, пильнуй ти сьогодні верблюда, доручаю його тобі». Вранці, прокинувшись, учитель запитав, де верблюд, бо його не було. «І гадки не маю, — відповів учень, — вчора я був змучений та, молячись, доручив його Божій опіці». Тоді учитель відповів так: «На Бога треба покладатися, але спочатку потрібно було прив’язати верблюда. Хіба ти не знаєш, що Бог не має інших рук для праці, крім твоїх» (Бруно Ферреро).
Святий Апостол Павло так описує любов: «Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор. 13, 4–7).
Отож у сьогоднішній день просімо у Господа, щоби додав нам сили, відваги та розуміння того, що Він є з нами, любить нас та ніколи не залишає, а ми, у свою чергу, виявляймо нашу любов добрими ділами.
