Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Симона Цькуя у Вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
11 жовтня 2025
Дорогі брати і сестри, Господь і сьогодні закликає нас «відчалити на глибину». Можливо, ваші сіті порожні, можливо, ви відчуваєте втому, невпевненість або нікчемність. Але Господь каже кожному з нас: «Не бійтеся». Якщо ми довіряємо Йому, якщо з вірою і щедрістю пропонуємо навіть той мізер, що маємо, Його благодать буде переповнювати не тільки нас, а й усіх тих, кого Він бажає привести до Свого Царства.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри у Христі!
У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо просту, але вражаючу сцену. Ісус сідає в човен Симона Петра і навчає натовп із берега. Потім, закінчивши говорити, Він звертається до Петра і каже: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву». Петро, виснажений після безрезультатної ночі, чесно відповідає: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті». І коли він це робить, сіті наповнюються до краю — знак достатку, божественної щедрості, що перевищує всі очікування.
У той момент Петро усвідомлює, хто стоїть перед ним. Він падає на коліна і каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Але Христос не відходить. Натомість Він кличе Петра до чогось більшого: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити».
Це Євангеліє закликає нас довіряти, особливо коли наші людські сили вичерпуються. Кожен з нас знає, що таке «працювати всю ніч» — працювати, боротися, молитися, але бачити мало плодів. Але Господь просить нас заглибитися не в мілкі води страху чи зневіри, а «в глибину», де нас має вести віра, а не зір. Коли Петро слухається слова Христа, відбувається чудо. Коли ми теж діємо з вірою і послухом, Бог примножує те, чого ми ніколи не змогли б досягти самотужки.
Святий Павло в сьогоднішньому Посланні дає нам той самий духовний закон: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати». Господь любить тих, хто дає з радістю. Павло говорить не тільки про гроші. Він говорить про дар самих себе. Коли ми даруємо свій час, своє милосердя, своє прощення, свою любов, коли ми відкриваємо свої серця, Бог повертає нам стократно. Чим більше ми даруємо, тим більше отримуємо, бо наше дарування створює простір для Божої благодаті.
Сьогодні ми також вшановуємо святих отців Сьомого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї в 787 році. Це були люди глибокої віри, які захищали істину, що ми шануємо і почитаємо святі ікони не як ідолів, а як вікна в небесну реальність. Тому що Син Божий справді став людиною, тому що Він прийняв наше тіло, наше обличчя, нашу людськість. Його можна зображувати. Вшановувати Його образ означає визнавати, що Бог є з нами; що Він увійшов у наш світ і освятив його.
Коли ми входимо до наших церков і цілуємо ікону Христа або Божої Матері, ми не поклоняємося фарбі та дереву. Ми вітаємо живу присутність Того, хто став видимим для нашого спасіння. Ікона вчить нас, що наша віра не є абстрактною; вона є втіленою, видимою і реальною. Вона нагадує нам, що святість сяє через звичайні людські обличчя, що кожна людина, створена за образом Божим, покликана відбивати Його світло.
Так само, як Христос ступив у човен Петра, Він ступає у човен Церкви і в маленькі «човни» наших родин, наших спільнот, навіть наших сердець. Церква — це човен спасіння, що пливе бурхливим морем світу. Всередині ми в безпеці, коли слухаємо Його слово і виконуємо Його заповіді. І, як Петро, коли ми дозволяємо Христу керувати човном, сітки наповнюються, іноді більше, ніж ми можемо собі уявити.
Дорогі брати і сестри, Господь і сьогодні закликає нас «відчалити на глибину». Можливо, ваші сіті порожні, можливо, ви відчуваєте втому, невпевненість або нікчемність. Але Господь каже кожному з нас: «Не бійтеся». Якщо ми довіряємо Йому, якщо з вірою і щедрістю пропонуємо навіть той мізер, що маємо, Його благодать буде переповнювати не тільки нас, а й усіх тих, кого Він бажає привести до Свого Царства.
Вшановуючи святих отців, які зберегли справжній образ Христа, прагнімо самі стати живими іконами — чоловіками і жінками, через яких інші можуть побачити обличчя Бога. Нехай Христос буде видимий у нашому співчутті, терпінні та прощенні.
І коли ми збираємося тут на Божественній Літургії, оточені святими іконами, ми пам’ятаємо, що стоїмо на порозі неба. Христос серед нас. Не тільки на стінах, але й на вівтарі, у чаші, і, якщо ми відкриємо свої серця, всередині нас.
Нехай Господь, який наповнив сіті Петра, наповнить сьогодні наші серця вірою, надією і любов’ю, щоб через нас і інші могли бути притягнуті до великого і радісного улову Царства Божого.
