Українська Католицька ЦеркваАвстралія, Нова Зеландія і Океанія
Проповідь о. Симона Цькуя у Двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа
22 листопада 2025
Дорогі у Христі, мир, про який говорить святий Павло, і мир, який дає Ісус у Євангелії, — це не наївний оптимізм. Це мир, який народжується з упевненості, що Господь сильніший за війну, сильніший за ненависть, сильніший навіть за смерть.
«Христос — наш мир»
Дорогі брати і сестри у Христі!
Сьогодні Боже Слово звертається безпосередньо до найглибших ран людського серця та до страждань нашого світу. Святий Павло, пишучи до Ефесян, передає нам послання, яке водночас є відважним і ніжним: «Христос — наш мир».
Не просто те, що Христос дає мир чи навчає миру, але що Він Сам є нашим миром — миром, який став тілом, миром розп’ятим і воскреслим, миром, який стоїть посеред зраненого людства.
Ці слова звучать особливо сильно, коли ми думаємо про біль, спричинений триваючою війною в Україні. Багато наших родин досі залишаються розпорошеними. Багато хто живе в постійному страху за близьких, які захищають Батьківщину. Багато людей у нашій спільноті несуть невидимі рани горя, травми та невизначеності. У такі часи слова Павла перестають бути абстрактними. Вони стають рятівним колом: Христос — наш мир.
Святий Павло продовжує, кажучи, що Христос «зруйнував стіну ворожнечі». Святі Отці часто розуміли цю стіну не лише як поділ між юдеями та язичниками, але як кожен бар’єр, який відділяє нас: від Бога, один від одного, і навіть від самих себе в хвилини відчаю. Святий Йоан Золотоустий писав, що Христос «зробив мир не тільки словами, але Своїм тілом», тобто мир — це не сентимент, а жертва, ціна, перемога.
Яке ж це велике потішення для тих, кого ранить війна. Поки політичні сили сперечаються і війська змагаються, сам Христос сходить на поле бою людського серця. Він приходить у окопи, у зруйнований дім, до лікарняного ліжка, у табір біженців, на могилу. Куди б не проникали страх і скорбота — там Христос каже: «Мир вам».
І це гармонійно поєднується з Євангелієм від Луки, яке ми чуємо сьогодні.
Ми читаємо про два переплетених чуда: зцілення жінки, яка страждала дванадцять років, і воскресіння дочки Яіра. В обох випадках Христос зупиняється, обертається, дивиться з милосердям — і промовляє слова, що змінюють усе.
До жінки, виснаженої роками болю, Він каже: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди з миром». Іди з миром — але не з тим миром, що дає світ, який залежить від обставин, а з миром, що народжується з довір’я до Христа, навіть коли все видається безнадійним.
До Яіра, чию дочку оголосили мертвою, Христос каже: «Не бійся, тільки віруй, і вона буде спасена». Ці слова звернені до найглибшого людського болю. Вони не заперечують страждання, але несуть Божественну обітницю: страх не має останнього слова.
Скільки українських матерів, батьків, дітей, воїнів і переселенців прагнули б почути ці слова! Скільки з нас, перевантажених власними тривогами, потребують, щоб Христос тихо прошепотів серцю: «Не бійся, тільки віруй».
Дорогі у Христі, мир, про який говорить святий Павло, і мир, який дає Ісус у Євангелії, — це не наївний оптимізм. Це мир, який народжується з упевненості, що Господь сильніший за війну, сильніший за ненависть, сильніший навіть за смерть. Ранні Отці Церкви добре це розуміли. Святий Атанасій писав, що в Христі «ворожнеча припиняється, а давній страх розвіюється». Святий Василій Великий навчав, що Христос «примиряє землю з небом», даючи людині силу стояти навіть у найбурхливіші часи.
То як нам, християнам, прийняти цей мир і поділитися ним з іншими?
По-перше, через молитву. Жінка з Євангелія торкнулася краю Христової одежі з вірою. Ми торкаємося Його через молитву, Таїнства і життя Церкви. Він ніколи не відкидає серце, яке Його шукає.
По-друге, ми не дозволяємо страхові панувати над нами. Страх звужує душу. Віра її розширює. Коли Христос каже «Не бійся, тільки віруй», Він запрошує нас довіритися Божому плану, навіть коли ми його не бачимо.
По-третє, ми стаємо знаряддям миру там, де нас поставлено. Світ сповнений гніву, поділів, шуму. Але християни повинні бути впізнавані по своїй лагідності, милосерді, терпеливості та надії. Святий Серафим казав: «Набудь духа миру, і тисячі навколо тебе спасуться». Це не поетичний образ — це духовна реальність.
І нарешті, ми носимо у серці всіх, хто страждає через війну, особливо наших братів і сестер в Україні. Ми молимося за них, підтримуємо їх, говоримо за них, не забуваємо про них. Але передусім ми доручаємо їх Христові — Тому, хто є нашим миром, хто йде поруч із ними, хто зцілює видимі й невидимі рани, хто піднімає те, що здається втраченим, і хто одного дня обітре кожну сльозу.
Дорогі друзі, наближаючись до Святого Причастя, принесімо Христові все, що нас обтяжує, — наші турботи, смутки, запитання без відповіді. І дозвольмо Йому промовити до кожного з нас ті самі слова, які Він сказав сьогодні в Євангелії: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди з миром». «Не бійся, тільки віруй».
Бо Христос — наш мир: вчора, сьогодні і навіки.
Амінь.
